Помічнянська школа №1

Соціальні перетворення в у українському суспільстві змінили орієнтацію в галузі освіти. Нова освітня філософія визначила головну стратегію педагогічної діяльності: спрямування навчально-виховного процесу на формування духовного світу особистості, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенційних можливостей та здібностей учнів.

Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту», Концепції загальної середньої освіти, державного стандарту початкової загальної освіти, в сучасній початковій школі відбувається системне оновлення змісту та перехід до нової структури навчання. Перед педагогами постає завдання забезпечити всебічний розвиток особистості учня. Реалізація цього завдання може здійснюватись лише за умови якомога активнішого включення у навчально-виховний процес кожного учня.

Навчання не може існувати без постійного навчального спілкування, при якому учень, зрозумівши, чого він не знає, не вміє робити, сам починає активно діяти, включаючи в цей процес учителя як більш досвідченішого партнера. Так, саме партнера. Бо вчитель в цьому процесі виступає як партнер.

Психологи довели, що, забороняючи пряме спілкування між дітьми під час уроків (не дозволяючи їм перемовлятися, підходити один до одного, обмінюватися думками), ми робимо кожну дитину більш безпорадною, не захищеною, несамостійною, а тому значною мірою залежить від учителя. Роз'єднуючи дітей, ми робимо їх більш піддатливими нашому впливу, але менш творчими, самобутніми. З'єднуючи дітей, ми створюємо для них фунт, в якому виросте самоповага, почуття особистої гідності.

Впроваджувати в роботу інтерактивні методи навчання я почала ще з першого класу, з яким працюю вже третій рік.

Молодші школярі завжди готові працювати разом і отримують задоволення від взаємодії на уроці. Але, якщо об'єднати учнів у групи і поставити перед ними завдання працювати гуртом, не можна було розраховувати на те, що це само по собі призведе до спільної діяльності. Через невміння узгоджувати свої дії з діями інших учнів, діти швидко втрачали інтерес до цієї форми роботи. Щоб підтримати і розвинути зацікавленість до різноманітних форм групової роботи, учнів треба було цьому навчити.

Почала я роботу з організації навчального співробітництву. При цьому дотримувалася таких правил:

1. Дитяче співробітництву починала з найпростішого, не обходячи дрібниць. Як сісти за партою, щоб бачити товариша; як погоджуватися, а не заперечувати; як допомагати і як просити допомоги. Все це доводила до автоматизму. Це полегшило подальшу роботу у творчих і вільних формах спільної роботи учнів.

2. Коли вводила нову форму співробітництву, показувала їм зразок, з 1-2 учнями демонструвала весь хід роботи, підкреслюючи форми взаємодії (Ти згоден? Не заперечуєш? Чому ти так думаєш? Яка твоя думка?)

3. Якщо під час демонстрування зразка діти допускались помилок, ці помилки розбиралися. Головне було розібрати не змістовну помилку, а хід взаємодії. Це дало змогу учням свідомо опанувати ту чи іншу форму спільної роботи,

4. Обґрунтовувалися і помилки, яких ще не було. Це такі як, наприклад, суперечки типу «Ні, я правий!» - «Ні, я!». Цю помилку ми намагалися з дітьми висміяти. Після цього діти легко зрозуміли, що треба свою думку не нав'язувати, а доводити словесно,

5. Були такі учні, які були впевнені у собі. Не цікавлячись думкою інших. Так звані «вискочки». Після виправлення цієї помилки, діти приходили висновку: обов'язково питай у товариша його думку.

Починала я впроваджувати нові форми навчання з найменшого. Спочатку були такі завдання:

• Написати рядок букви а. Обмінятися прописами. Знайти у сусіда найкрасивіші букви в рядочку. Підкреслити їх.

• Розділити букви з розрізної азбуки так, щоб у одного лежали букви, що позначають голосні звуки, а у іншого - приголосні.

• Кожному дається коротеньке оповідання чи кілька слів. Треба поставити наголос в словах так. Щоб у двох з них наголос був неправильний. Обмінятися листочками і знайти помилку у сусіда.

Під час такої спільної роботи, я не вимагала від дітей повної тиші: діти обмінювалися думками, висловлювали своє ставлення до роботи одне одного. Та втримати довго цей довільний контроль у першокласників було нелегко. Тому сигналом який повідомляв учнів про те, що в класі занадто голосно був маленький дзвіночок.

Так, у першому класі почався процес становлення навичок парної роботи, склалися правила співробітництву. Це дало можливість в подальшому навчанні застосовувати інтерактивні методи навчання.

В другому класі розпочалася робота по співробітництву в малих групах. Це були групи з двох-трьох осіб. Це дало можливість всім учасникам діяти, практикувати навички співробітництву, міжособистісного спілкування.

Роботу в малих групах я використовувала, коли потрібно було вирішити проблему, з якою було важко впоратися індивідуально, коли одним із очікуваних результатів було набуття навичок роботи в команді.

Така групова робота сприяла теплому, неофіційному клімату в класі. На практиці я помітила, що мовчазні учні, працюючи в групах, ставали активними учасниками навчального процесу, хоча раніше не брали участі у праці цілого класу. Таким чином малі групи перетворювалися на так звану учнівську спільноту, в якій всі співпрацювали, щоб досягти спільних цілей. Під час роботи в групах у дітей зростала мотивація.

Поступово з середини 2-го класу я збільшувала кількість осіб у групах до 5-7 чоловік. Таким чином розширився діапазон можливостей, досвіду і навичок її учасників.

Спостерігаючи роботу в групах з різною кількість осіб, я прийшла певного висновку. Якщо у групі працює парна кількість учнів, то в такій групі важче залагодити розбіжності. Група ж з непарним складом може вийти з глухого кута шляхом поступки думці більшості. В таких групах (з 5 осіб) було багато різних думок і діти продуктивно обмінювалися інформацією. Разом з цим вони всі отримували можливість зробити свій внесок у роботу, почути іншого і бути почутим самому.

Під час роботи в групах з 5 чоловік діти виконували такі ролі:

- ведучий (лідер групи)

- секретар (той, хто записував результати роботи)

- доповідач (той, хто представляв роботу групи)

- спостерігач (той, хто аналізував поведінку кожного члена групи, спостерігав, як справляються з проблемами, що виникали)

- хронометрист ( той, що слідкував за часом, відведеним для роботи в групі).

Іноді діти виконували й інші ролі. Розподіл ролей між дітьми давав змогу кожному учаснику групи активно залучитися до роботи. Коли ж група працювала достатньо довго, ролі в ній змінювалися.

Створюючи групи, я намагалася об'єднувати дітей з різним рівнем навчання. Таким чином, в таких групах стимулювалося творче мислення й інтенсивний обмін ідеями, проблема розглядалася з різних стої

Для роботи в парах я застосовувала такі види роботи:

• діалоги з партнером (скласти діалог на заду тему, за пед? малюнком, за опорними словами);
• питально-відповідні вправи (після читання тексту поставити питання за змістом один одному);
• коротка робота «мозковий штурм» (з яким словами асоціюється певне поняття чи слово);
• перевірка письмового завдання один в одного (обмін зошитами після виконання завдання, написання каліграфічної хвилинки, словникового диктанту тощо).

Для роботи у більших групах (5-7 осіб) я використовувала такі завдання:

• інтерактивні ігри - «Рольова гра», «Драматизація», метод «Прес», «Обери позицію»;
• імітації;
• розрізані смужки;
• обмін думками.

А тепер детальніше про кожен вид роботи.

Рольова гра. Цей метод я застосовую частіше на уроках читання. Учні в групах розподіляють ролі персонажів, про яких вони читали в творі. Потім інсценізують ситуацію, яка б могла бути продовженням твору. Так, під час читання оповідання Т.Коломієць «Помічниці», діти обрали собі ролі і програли цю ситуацію так, як би вони вчинили па місці дівчаток.

Під час читання казки В.Каменчука «Як лиска собі голос кувала», діти програвали продовження казки, яке всі

Драматизація. Це вже більш формалізована рольова гра з підготовленим сюжетом та написаними ролями. Іноді діти самі готували свою власну інсценізацію якоїсь події з власного життя. Це була вистава недуже довга і без спеціальних костюмів. Діти виготовляли маленькі маски і грали невеликі ролі. Це дало змогу дітям творчо розвиватися, такі вистави я використовувала на уроках «Я і Україна» під час вивчення тем «Школа ввічливості», «Обов'язки батьків і дітей» та ін. Часто цей метод не можна застосовувати, так як він забирає багато часу на уроці.

Метод «Прес». Цей метод я застосовувала на етапі актуалізації опорних знань, усвідомленні нового матеріалу. Саме за допомогою цього методу я підводжу дітей до самостійного виведення правил, формулювання висновків. Це давало можливість учням висловити свої думки з даної проблеми. Для цього я використовую таку схему, яка роздається на кожну парту:

Заповнюючи цю таблицю, учні вчаться виробляти і формулювати аргументи, висловлювати думку з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших.

Наведу приклад застосування методу «Прес» на темі «Закріплення вивченої букви «у»» (1 клас).

Учитель: - Яку букву ми зараз вивчаємо? («у»)

- Який звук вона позначає? ([у])

- Який це звук - голосний чи приголосний? Доведіть.

Учень: - Я вважаю, що буква «у» позначає голосний звук, тому що, коли ми вимовляємо звук [у], струмінь повітря не натрапляє на перешкоди, а проходить через ротик вільно. Звук [у] можна проспівати. Наприклад; у-у-у-у.

Отже, звук [у] - голосний.

Тема «Закріплення й узагальнення знань про іменник.»

На дошці записані слова: зелень, зеленіти, зелений, лісовий, лісник.

Учитель: Прочитайте слова. Визначте, чи є серед них іменники. Якщо так, доведіть.

Учень: я вважаю, що слова зелень і лісник - іменники, тому що, якщо слово відповідає на питання хто? що?, це іменники, бо лише іменники відповідають на такі питання. Також іменники означають предмет. Якщо слова мають такі ознаки, то вони відносяться до іменників. Наприклад, слова зелень і лісник відповідають на питання хто? і що?, означають предмет.

Отже, ці слова належать до іменників.

«Коло ідей». Цей метод я застосовую найчастіше на заняттях з екології, коли всі групи виконують одне й те саме завдання. Це може бути вирішення гострих суперечливих питань, створення переліку ідей по вирішенню певної проблеми. Наприклад, групи вирішували питання «Як запобігти забрудненню навколишнього середовища». Після обговорення в групі, робота була представлена окремо кожною групою.

Також цю методику я застосувала при вивченні теми «Охорона лісів» («Я і Україна») дітям було висунене дискусійне питання: «Що потрібно зробити, щоб запобігти винищенню лісів?». Обговорення було о групах, але з різних позицій:

1 група - з позиції лісника ;

2 група - з позиції директора деревообробного комбінату;

3 група - з позиції учня, громадянина;

4 група - з позиції заготівельників лікарських рослин.

Після обговорення і представлення своїх позицій було складено цілий список пропонованих ідей. Це сприяло розвитку мислення, мовлення, вміння доводити свою думку. А головне, це дало змогу свідомо і глибоко усвідомити навчальний матеріал.

«Так - ні». Ще одна інтерактивна гра, яку я застосовую на уроках математики, природознавства, рідної мови, читання. Її суть полягає в тому, що вона вчить дітей систематизувати інформацію, яку вони отримують, пов’язувати різні факти в одну картину, слухати і чути інших. Наприклад, на уроці математики, я загадую якесь число, на уроках мови предмет, літературного героя, тварину, рослину тощо. Учні повинні відгадати загадане за допомогою питань,. Я ж відповідатиму на їх запитання лише «так», «Ні» або «так і Ні».

Учитель: я задумала геометричну фігуру. Відгадайте її.

Отже, інтерактивні методи навчання відіграють важливу роль у сучасній освіту. їхня перевага в тому, що учні засвоюють всі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, оцінка), в класі збільшується кількість учнів, які свідомо засвоюють навчальний матеріал. Учні займають активну позицію у засвоєнні знань, зростає їхній інтерес в отриманні знань. Також значно підвищується особистісна роль вчителя - він виступає як лідер, організатор. Але проведення уроків із застосуванням інтерактивних методів вимагає від вчителя його вміння переглянути і перебудувати свою роботу з учнями.

Попередня - Вверх - Наступна