Помічнянська школа №1

1962 рік, 1 вересня. Перший раз в перший клас. Ось і подвір’я Помічнянської СШ №1, на якому зібралася вся шкільна сім’я. Та скраєчку стоїть зовсім молода вчителька, а біля неї декілька першокласників зі своїми батьками. Підвели і мене сюди батьки. Як виявилося, це була вчитель 1-Б класу Клименко Марія Василівна. Вона теж хвилюється. Адже це її перший клас в житті (до цього працювала старшою піонервожатою). Розпочався навчальний рік. Ми всі полюбили свою першу вчительку. Вона завжди турбувалася про нас, допомагала, підтримувала. Така лагідна, ніжна, завжди з посмішкою. На уроках вимоглива, намагалась якомога більше нас навчити. А скільки часу проводила з нами після уроків. Марія Василівна ставала зовсім іншою (мабуть, ще тією ж піонервожатою). Весь клас залучила до участі у художній самодіяльності. Вчила нас танцювати, добирати пісню, читати гуморески. Марія Василівна вивела мене на сцену і навчила не боятися. Ось уже майже 50 років я на сцені, а любов до пісні - на все життя.

Всі учні в нашому класі дуже гарно писали, багатьох учнів зошити були на виставці. Ніколи не скаржилась на нас батькам. Навпаки, батьки приходили до Марії Василівни за порадою. В 1972 році ми закінчили школу і дві треті випускників нашого класу вступили до вищих навчальних закладів та технікумів. Я, Величко Любов Василівна, вступила до Кіровоградського педагогічного інституту ім.О.С.Пушкіна на факультет педагогіки і методики початкового навчання. По закінченню навчального закладу, через декілька років в 1983 році за сімейними обставинами повернулася в Помічну і стала працювати в Помічнянській ЗОШ №1. Так доля звела мене знову з моєю першою вчителькою Марією Василівну, довелося з нею працювали у паралелі. Тут ми вже стали колегами-однодумцями. Марія Василівна для мене завжди була наставником, порадником, колегою, старшою подругою. Своєчасно прийде на допомогу, вислухає, порадить, як в роботі, так і в особистому житті. Дуже любить Марія Василівна землю, тільки зійшов сніг, а вона вже на городі. Підкаже, коли і як, що садити, майже все знає про рослини. Це в неї від батька – садівника-городника. А скільки квітів у неї на подвір’ї! Ніколи не забуде привітати когось букетом квітів. Всім дасть насіння, розсаду і скаже: «Сади. Нехай росте». Вона і швачка, дивися, день-другий і вже на ній нове плаття пошите власноруч. Дуже багато читає, завжди поповнює свої знання. Якщо якесь свято, то тут буде і вірш, написаний Марією Василівною. Цього всього навчила і мене.

Добра бабуся для своїх внуків і правнуків. Роки… Давно вже не працює Марія Василівна в школі, та пам’ятає своїх колег і учнів. Її завжди запрошують на зустрічі та святкові вогники.

Першу вчительку
Не забуду ніколи.
Це ж Ви, моя рідна,
Вказали шлях мені до школи.

Паладіна (Величко) Любов Василівна

Попередня - Вверх - Наступна