Сідельников Микола Олександрович...

– і в уяві постає поважна, талановита, мудра, сивочола, вшанована всіма людина.

Народився він у 1940 році. Босоноге дитинство пройшло спочатку у Малій Висці, а потім у Новомиргороді. Батько його загинув у 1944 році на війні, а мама сама піднімала дітей.

В далекому 1964 році він закінчив Кіровог-радський педінститут ім. О.С.Пушкіна, отримав „Червоний” диплом і разом з молодою дружиною приїхав по направленню у Помічнянську середню школу №19. Надзвичайно поталанило молодому подружжю: разом з трудовими книжками вони отримали і ключі від квартири, які вручив директор школи Тунік М.М.

Благословить потрібно рік і час,
І мить, і місяць, і щасливу днину,
Коли на все життя, не на часину,
Назавжди він зайшов у клас.
Не знав ще добре, що на нього там чека,
Що то за плани, гнів директора, інспектор,
Характеристики, сценарії, конспекти,
Що доля вчителя солодка і гірка.

З перших днів його захопив вир шкільного життя. Науковий підхід до справи навчання і виховання школярів, високий професіоналізм, щире бажання і вміння працювати плідно і натхненно стали складовою його авторитету.

Йшли роки нелегкої праці, клопоту й безсонних ночей. З’явився свій досвід, прийшла повага від дітей, батьків, простих помічнянців, та не прийшло розчарування. За час роботи в школі довелося бути не тільки вчителем, а й заступником директора з навчально-виховної роботи (1967 р.), а потім і директором спочатку середньої школи №1 (1972-1978 рр.), а згодом і №3 (1978-1986 рр.). З осені 1986 року – вчитель фізики Помічнянської СШ №1.

З ним було легко і важко працювати, бо був надто вимогливим до себе і до колег, розумним наставником, який над усе цінував освіченість, людей багатих і щедрих душею, адже сам був таким. Не терпів проявів байдужості, недбалого ставлення до обов’язків і самоосвіти. Яким же беззахисним почував себе перед злим і заздрісним оком. Скільки незаслужених докорів і кпин довелося йому витримати, таїти біль в душі і триматися... триматися..., залишаючись при цьому Людиною.

Як вчитель-методист, член обласної творчої групи вчителів фізики, член журі обласних олімпіад з предмету, керівник районного методичного об’єднання, голова профспілкового комітету школи, він завжди був у вирі подій і справ, завжди серед людей.

Але де б не був, чим не займався, головним для нього, святим і недоторканим був і залишався урок. Відданий своїй справі до останку, Микола Олександрович ніколи не жалів часу на його підготовку. Можливо тому його уроки не забуваються, що для них характерні: високий науковий рівень, проблемний виклад матеріалу, вдала ілюстрація фізичних законів і явищ, демонстрація практичного застосування фізичних закономірностей.

Йому, як нікому, було притаманне гостре чуття нового. Він одним із перших впровадив у практику своєї роботи лекційно-практичну та проблемну систему навчання, збагатив свій арсенал сучасними уроками різних типів, майстерно оволодів найрізноманітнішими прийомами, формами та методами викладання. Тільки він міг так закохати дітей фізикою, зачарувати її надзвичайним світом, тільки йому так легко вдавалося знайти стежину до дитячої душі, власним прикладом вселити віру в свої сили. Микола Олександрович виховував в учнів звичку до самостійної навчальної праці, вміння виділяти у кожному питанні, розділі головне, розв’язувати експериментальні задачі, застосовувати набуті знання на практиці. Зрозуміло, що 70% його вихованців мали високий рівень навчальних досягнень, з року в рік були переможцями районних, обласних, учасниками Всеукраїнських олімпіад з фізики, з радістю обирали цей предмет своїм покликанням. Сьогодні його учні – викладачі вузів і технікумів, кандидати технічних наук, провідні інженери, кібернетики, фізики-ядерники, зв’язківці.

Людина різнобічних нахилів, Микола Олександрович все знав, все вмів. Чудовий радіоаматор І категорії, він мав зв’язки майже з усіма країнами світу. Займаючись гуртковою роботою, він прищепив своїм учням любов до радіо, формував вміння робити найпростіші прилади, моделі, радіоприймачі, працювати з радіостанцією, майстерно володіти азбукою Морзе. Юнаки, які пройшли через заняття радіогуртка, під час служби у різних військових частинах, на морі і на суші, були чудовими радистами, працювали з надчутливою технікою, яка вимагала спеціальних технічних знань. Дітям з ним завжди було цікаво, вони з ним були нарівні, часто дискутуючи, помиляючись, але під його керівництвом знаходячи вірну відповідь на всі питання, які хвилювали їх.

Тепло його серця випромінювали і вірші-посвяти в день народження кожного члена педагогічного колективу, які він із захопленням читав, демонструючи свій ліричний хист. Вражали його знання класичної літератури і поезії. Йому вдавалося бути душею шкільних „вогників”, творчих звітів, зустрічей за „круглим столом”, він умів цінувати пісню, дотепний жарт, любив і вмів відпочивати. Для всіх: учнів, колег, батьків, педагог був прикладом чесного служіння справі виховання молодого покоління, зіркою на освітянському небосхилі. Чесний, щирий і щедрий на підтримку, надійний товариш, його думку поважали, прислухалися до порад, вірили і довіряли як нікому. За плідну працю Сідельнікова М.О. багато разів нагороджували Почесною грамотою Міністерства освіти, Значком „Відмінник народної освіти”, а в 1995 році присвоїли звання „Заслужений вчитель України”.

Вчитель, який завжди демонстрував зразки справді натхненної праці, не жаліючи себе, згорів у служінні дітям, передчасно пішов із життя, не реалізувавши численні свої плани і мрії

Попередня - Вверх - Наступна