180 років від дня народження Володимира Боніфатійовича Антоновича

Організатор:

Органи самоврядування

Дата початку:

30.01

Час початку:

08:00

Місце проведення заходу:

ЗШ №1

Опис:

Антонович Володимир Боніфатійович (30 січня 1834 – 21 березня 1908) — український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878.

Мудрий презентант української ідеї

До 180-річчя від дня народження
В. Б. Антоновича
(1834 – 1908)

Антонович як історик, як громадський діяч і як людина не досліджений і не спопуляризований. (М. С. Грушевський)

Видатний український історик, патріарх української історичної школи, натхненник і організатор громадського руху Володимир Боніфатійович Антонович став духовним наступником Кирило-Мефодіївського братства, під впливом ідей якого сформувалися його політичні та наукові погляди.

Життєвий шлях історика, його наукова спадщина, громадянська позиція, самовіддане служіння ідеї національного відродження не можуть не викликати захоплення наших сучасників. Крім нього, українська історія знає лише кілька особистостей, які своїм Прометеєвим вогнем освітлювали й утверджували українську ідею, переводили її в площину практичних дій. Можна сказати, що основою життя і діяльності В. Антоновича було націотворення.

В українській історичній науці ХІХ ст. науковець зайняв найповажніше місце. Він був істориком-оптимістом і вважав, що минуле надається до пізнання, вірив, що для історичного процесу характерний глобальний еволюційний прогрес, котрий здійснюється через причинно-наслідкові зв’язки. Переконання у здатності певної соціальної спільноти цілеспрямовано впливати на хід історії пронизує всі його праці.

Опрацювання історичних джерел, особисті пошуки і вивчення нових документів давало В. Б. Антоновичу підґрунтя для написання великої кількості науково-дослідних робіт з історії козацтва, гайдамаччини, селянства, шляхетства, міст і міщанства, церкви і духовенства України.

Основними історичними роботами В. Антоновича вважаються: «Дослідження про козацтво» (1863), «Про походження шляхетських родів Південно-Західної Росії» (1867), «Про міста в Південно-Західній Росії за актами 1432 – 1798 рр.» (1870), «Про селян у Південно-Західній Росії за актами 1770 – 1798 рр.» (1870), «Про промисловість Південно-Західного краю в ХVIII ст.» (1871), «Про гайдамаччину» (1876).

Особливе місце серед наукових праць відведено історії Києва, якій присвячено «Збірник матеріалів для історичної топографії Києва і його околиць» (1874), статтю «Київ, його доля і значення з XIV по XVI століття».

Також велику увагу В. Антонович приділяв етнографічним розробкам. У результаті плідної співпраці з М. Драгомановим видав «Історичні пісні малоросійського народу» (1874 – 1875).

Історик, на думку Антоновича, покликаний вивчати свій народ, його розвиток. Тому він особливо наголошував на самобутності історії українського народу, суспільних і культурних форм існування українців.

Одним із напрямів наукової діяльності вченого були археологічні дослідження Правобережної України. У результаті цієї діяльності з’явилися такі роботи, як «Розкопки в землях древлян» (1893), «Археологічна карта Київської губернії» (1895) і «Археологічна карта Волинської губернії» (1902).

Головною заслугою В. Б. Антоновича вважаються розвиток історичної науки, вивчення архівів, започаткування громадського руху, але, безперечно, вагомим його надбанням було також виховання видатних українських істориків – М. Грушевського, Д. Багалія, П. Голубковського, М. Довнар-Запольського.